Прот. д-р Ігор Ю. Куташ
kutash@unicorne.org

Ось так говорив Аристид, адвокат, що захищав християн перед римським імператорем Адріяном у 2-му столітті: "Християни люблять одні одних. Вони завжди допомагають вдовам; вони рятують сиріт від тих, які їм завдавали б шкоду.  Якщо людина має якесь добро вона вільно дає людині, що немає нічого. Якщо християни бачать подорожнього вони беруть його додому і радіють ним немов би він був справжнім братом.  Вони не вважають себе братами в звичайному розумінні але радше братами в Дусі, в Бозі. А якщо почують, що один з них знаходиться в тюрмі або переслідується за визнання свого Спасителя, вони дають йлму все, що він потребує – якщо можливо то вони його викуповують. А якщо один з них бідний і не вистачає харчів, то вони постять декілька днів, щоб дати йому харчів, яких він потребує... Це дійсно новий тип людини. У них щось дійсно божественне."

Ось такі мали б бути християни – ті що носять високе ім’я Христа Господа. Кожна людина потребує мірило, до якого примірятися, щоб бачити наскільки вона осягнула ціль свого існування, як найвище Боже створіння. Надто часто й легко ми себе приміряємо до тих, про яких ми знаємо, що в чомусь не домагають – як фарисей у Притчі Господній.

Пора нам приміряти себе до тих первісних носіїв високого імені Господьного. Пора пригадати іх собі особливо нам, нашадкам великого народу України. Чи перед собою ми постійно й послідовно носимо такий примір? Чи можна легко віжповісти так, коли ми змагаємось за вищість тієї чи іншої громади, чи організації чи партії? Громади. Організації і партії відограють належну їм роль у світі. Але понад усім мало б бути наше покликання: наслідувати Христа. Бути гідними представниками тих, яких ми в нашому церковну календарі поминаємо щодня.

У цей день Господній – і кожного дня – відновлюймо свою посвяту цій же цілі, цьому покликанню! Робімо це кожної хвилини, поки залишились нам хвилини в цьому світі. Господь з нами і буде нам у наших вірних намірах сприяти. А за невдачі прощатиме – тільки не здаваймось, а змагаймось за істину в ділі та в слові – особливо ж у власному житті.